7 березня 2015 року за запрошенням парафії святого великомученика і цілителя Пантелеймона Української греко-католицької церкви міста Сквири настоятеля храму отця Олега Лучка та матеріальної підтримки Львівської освітньої благодійної організації та фонду «Джинджер»  вихованці  Сквирського дитячого будинку «Надія» відвідали місто Канев, де для дітей провели ознайомчо-пізнавальну екскурсію.

    Метою поїздки стало бажання наших дітей побачити місце поховання та музей Тараса Григоровича Шевченка, відчути його потужну енергетику, поближче познайомитися із життям та  діяльністю видатного поета і художника.

    Наша подорож розпочалася із молитви у козацькій церкві. У цю поминальну суботу, коли Христова церква поминає спочилих християн, особлива літургія була присвячена пам’яті Тараса Григоровича Шевченка. Були присутні отці Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви однієї української землі. 

   Ми із захопленням слухали проповідь глави УГКЦ блаженнішого Святослава Шевчука, який особливу увагу звертає на те, що саме зараз твори пророка українського народу є надзвичайно актуальними і цитують їх борці за свою Батьківщину, простий народ, що прагне здобути незалежність та краще життя.

  Ми зібралися, щоб завершити ювілейний рік святкування 200-річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. За цей рік, починаючи з подій на Майдані, ми звертаємося до Кобзаря, цитуємо його вірші і відчуваємо джерельну чистоту його душі, захоплюємося як він відкриває суспільні і особисті пороки.

   Під час посту, особливо актуальним є вірш «Про зависть»

 Не завидуй багатому,

Багатий не знає

Ні приязні, ні любові —

Він все те наймає.

Не завидуй могучому,

Бо той заставляє.

Не завидуй і славному,

Славний добре знає,

Що не його люди люблять,

А ту тяжку славу,

Що він тяжкими сльозами

Вилив на забаву.

А молоді як зійдуться,

Та любо та тихо,

Як у раї, — а дивишся:

Ворушиться лихо.

Не завидуй же нікому,

Дивись кругом себе,

Нема раю на всій землі,

Та нема й на небі.

 Ці слова сьогодні звучать по особливому, у своїх віршах Тарас Григорович просить вдивлятися у Божу любов. Навчитися любові до своєї Батьківщини, любові до землі, тої любові, яка походить від Бога, яка зцілює і є єднаючою любов’ю.   Щоб вистояти, треба внутрішньої єдності  нашому народові.

Коли стоїш на кручах, дуже хочеться процитувати вірш «Розрита могила»:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась,

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

«Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі,

Панувала... Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку,

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала.

Степи мої запродані

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі. 

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі

Москаль розриває...

Нехай риє, розкопує,

Не своє шукає,

А тим часом перевертні

Нехай підростають

Та поможуть москалеві

Господарювати,

Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати».

Начетверо розкопана,

Розрита могила.

Чого вони там шукали?

Що там схоронили

Старі батьки? Ех, якби-то,

Якби-то найшли те, що там схоронили,

Не плакали б діти, мати не журилась.

          Свою проповідь глава УГКЦ блаженніший Святослав Шевчук закінчує такими словами: «Як каже Христос, якщо ми замовчимо, то тут навіть каміння буде кричати. Будьте вільні, будьте щасливі, єднаймося, просімо разом з Тарасом любити свою Батьківщину і бути готовим за неї покласти своє життя».

    Наша екскурсія продовжилася до могили Тараса Григоровича Шевченка, що є одним із найсвятіших місць України, символом свободи і незалежності. Тут були  оспівані твори митця, а до могили покладені живі квіти.

    Ми спостерігали, як могила величаво піднята над просторами Славутича – Дніпра, вона                                                                 символізувала велич, могутність і нескореність.

    Також ми відвідали Тарасову світлицю — музей на території Шевченківського національного заповідника у Каневі, перший музей, присвячений життю і творчості Тараса Шевченка, започаткований Василем Гнилосировим наприкінці  XIX століття.

    Згодом ще підлітком Ядловський Іван Олексійович   зустрів тут Шевченка, пізніше брав участь у похованні поета на Чернечій горі. Потім він став доглядачем Кобзаревої могили.  Біля півстоліття він охороняв могилу поета, доглядав дерева і квіти біля неї.

   За час перебування на Тарасовій горі, охоронець Шевченкової могили зустрічав не тільки простих людей, а й відомих представників української культури і літератури. Серед них: Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Василь Стефаник, Сергій Єфремов, Симон Петлюра, Микола Біляшівський, Микола Лисенко, Ольга Кобилянська, Іван Труш, Володимир Винниченко, Борис Грінченко та багато інших.

    У 2010 році відбулася презентація оновленого музею, де Тарас Шевченко був представлений не як стереотипний сільський поет, а як видатний європейський поет і художник та академік російської Імператорської Академії мистецтв Петербурга. Ми із захватом вдивлялися в автопортрети Тараса Григоровича у його музеї. Тут зібрані портрети із різних періодів життя митця. Неможливо словами передати ту атмосферу, яка панує в музеї. Все сповнене боротьбою за правду життя та біль, який щоденно ранив душу поета, його думки та бачення комфортно розміщені у стінах музею. Від екскурсовода ми дізналися, що Тарас Григорович Шевченко прожив коротке життя (з 1814 по 1861 роки), але не скорився системі та більше за все мріяв бути вільним та мати власний будиночок. Якщо перша мрія здійснилася, то другій збутися не судилося. Він помер та був похований у Петербурзі, але через 58 днів його тіло було перевезене на Україну і поховане на Чернечій горі в Каневі як того хотів поет:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

      Наша група довго не відпускала екскурсовода та намагалася якнайбільше дізнатись про Тараса,  сфотографувати експонати музею. Скільки чудових віршів, поем написано ним, скільки глибоких картин намальовано. Це не просто талант, це дар, дарований Шевченку Богом.
     Незважаючи на його сумну долю, він зміг відновити сили і боротись за волю і свободу, не тільки свою, а й усього народу. Він був справжнім патріотом, людиною  з великої літери.
    Адміністрація Сквирського дитячого будинку «Надія» висловлює подяку за організацію та проведення заходу настоятелю храму святого великомученика і цілителя Пантелеймона Української греко-католицької церкви міста Сквири отцю Олегу Лучку та волонтерам Львівської освітньої благодійної організації та фонду «Джинджер» та бажає благодійникам здоров’я, натхнення та Божого благословення.

З повагою та вдячністю, адміністрація та вихованці Сквирського дитячого будинку «Надія» с.Кривошиїнці