Цимбалюк
Василь Іванович, народився в м. Сквирі 27 травня 1937 року. Після закінчення
Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка понад півстоліття працює
учителем української мови і літератури та заступником директора в НВК «Сквирський
ліцей – загальноосвітня школа І-ІІ ступенів», очолює наукове товариство ім.
Карла Болсуновського в навчальному закладі та музей історії.
Кандидат педагогічних наук, заслужений учитель України,
лауреат обласної премії за заслуги в галузі освіти Київщини. Досвід його роботи
з розвитку учнівської творчості добре відомий словесникам України, як і його
численні книги: «Як навчити учнів писати твори», «»Література і учнівська
творчість», «Мова як генетичний код народу», «У світі поетичного слова», «Від
гімназії - до ліцею» та інші.
За його редакцією вийшла відома на Сквирщині книга «Сквира:
сторінки історії». Поетичні твори Василя Івановича друкувалися в поетичній
збірці віршів педагогів України «Самоцвіти» (Київ, 1996), збірці творів поетів
та прозаїків Сквирщини «За покликом душі» (Біла Церква, 2012).
Я родом із Сквири
Я родом із Сквири, з чарівного краю,
Якого ще Рильський в свій час
оспівав.
Тут річка під сонцем у зелен-розмаю
Красується в сяйві вечірніх заграв.
Тут верби й калина вихлюпують вроду,
І ніжні берізки, і вишні в цвіту.
Красиві під сонцем, красиві в негоду,
Нам в серце вливають красу молоду.
Ти ріднеє місто, колиска дитинства,
Колись тут зустріли світанки життя,
А згодом прекрасно вплелась, як
намисто,
В історію міста вся доля моя.
З любов’ю в дитинстві навчались у
школі,
А потім із вузу вернулись сюди.
Із вдячністю в серці ми дякуєм долі,
Що тут ти залишила нас назавжди.
У місті відчули натхнення у праці
І щастя кохання серця молоді.
Хай душі їх творчі і руки завзяті
Примножать багатства твої золоті.
Я родом із Сквири, з чарівного краю,
Якого ще Рильський в свій час
оспівав.
Квітуй, розцвітай же у зелен-розмаю
Те місце святе, де я щастя зазнав.
У бібліотеці
Я дивлюсь на книжкові полиці,
Тут скарби дивовижні лежать,
І знайомі, і рідні обличчя,
Як живі, привітати спішать.
Ось Шевченко, те слово, як зброя,
Підіймало народ у борні,
А он Мавка, чарівниця-фея,
Усміхається ніжно мені.
Й Коцюбинського слово натхненне,
Що так ніжно буяло, росло,
І Довженка життя полум’яне,
Що як приклад в житті нам було.
Всім нам рана болить Хвильового,
Й Винниченка ми чуємо сум,
А талант Куліша, Ялового…
Як же нам пережить оцей глум?
Он крізь сльози співа Симоненко,
А он Стуса вже чується крик,
Та підводиться Ліна Костенко,
Її голос у Всесвіт проник.
Так заглянь же, мій друже, у книгу,
Там скарби багатющих ідей,
І тобі подарує, як другу,
Книга мудрість розумних людей.
***
Уже минуло повноліття,
Попереду ж – ще стільки справ.
Хай тільки серце не заспиться,
Щоб у житті ти не відстав.
Хай кожен нерв твій пломеніє
І випромінює добро,
Хай світлий вогник в серці гріє
І людям віддає тепло.
Нехай душа на струнах грає
І паленіє, пломенить.
Хоча вже скроні сріблом сяють,
Та в серці молодість бринить.
| 
